Приблизно місяць тому я подумав, чому це я все розповідаю про віддалені місця, в яких побував, а рідному місту не приділяю жодної уваги? І вирішив ознайомити читачів мого блогу (як друзів з інших міст, так і тих, хто потрапляє на мій блог з пошукових систем), із харківськими парками, деякими з яких я дуже часто гуляв у дитинстві, а в деяких часто буваю і зараз. В Харкові парків чимало, вони гарні та фотогенічні. Принаймні, я так думав, вирішуючи розпочати із парку "Юність", що знаходиться майже на кордоні районів міста Холодна Гора та Залютино, за дві трамвайні зупинки Полтавським Шляхом від станції метро "Холодна Гора".

Я не був в цьому парку з 2001 року, а до того - ще багато років. Протве в дитинстві я бував там по декілька раз на тиждень: я любив покататися на дитячих картингах чи каруселі, половити жуків-плавунців та пуголовок у струмочку біля ставка, полазити на паротязі та в дитячій фортеці... Це - один з парків мого дитинства, і він назавжди залишиться таким само зеленим, квітучим та охайним, яким був тоді. І був, принаймні, до 2001 року, коли я із радістю дивився, як робітники Південної Залізниці презентували реставрований та заново пофарбований паротяг... Але я не хочу пам'ятати його таким, яким він є зараз. Я не хочу пам'ятати про те, що уряд Юлії Тимошенко, прийшовши до влади 2005 року, заборонив Укрзалізниці "позапланові затрати", через що паротяг в парку залишився без допомоги залізничників. Я не хочу пам'ятати і бачити жодні концерти, що влаштовує керівництво міста на чолі з мером Добкіним, витрачаючи на закордонних співаків та фейверки десятки тисяч доларів в той час, коли парк "Юність" перебуває у такому стані... Коли пан Добкін із бокалом шампанського в руках на черговому святі розказує, як він піклується про місто і, б'ючи себе в груди, декламує "Нам здєсь жить!", - так і хочеться, щоб він пожив у цьому парку... Хоча б пару тижнів...

Один з міських інтернет-порталів стверджує, що  "парк Юность был заложен в 70-е годы, находится на  Залютино и является одним из самых молодых и живописных парков нашего города." Людина, яка не була в парку, цьому може й повірити... Але дивіться самі. Колись казали "дякуємо товарищеві Сталіну за наше щасливе дитинство". Зараз час подякувати панам Добкіну і Кернесу, а також пані Юлії за те, що... їх не було при владі у нашому дитинстві...